Новорічний тур по Європі

Автор: Лилия Яковенко

Кажуть «закордони, закордони»! Дивне слово, але щорічно від’їжджають наші люди туди на відпочинок, заробітки і… засмоктують ті «закордони» наш народ.

Щойно вкриє землю перший пухнастий сніг в Україні, і починаємо мрійливо шукати в Інтернеті якийсь цікавий закордонний тур, а особливо, щоб випадав на новорічні свята. Така собі гламурна закордонна екзотика. От і я, як кажуть, «подалася на багаті села»: Краків, Прага, Женева, Цюрих, Дрезден…

Перехоплювало подих. Незогледілась, як протиснувся наш автобус вузькими вуличками Праги. Щойно ступили на Карловий міст, як відкрилась перед нами панорама охайних будиночків, що підморгували теплими кольорами дахів, мрійливими корабликами, що, ніби, завмерли на дзеркалі води і дивовижна тиша.

Щорічно сюди приїжджають тисячі людей, щоб помилуватися красою міста. Ти дивишся навколо, а від нього віє затишком і спокоєм. Такий собі відпочинок для душі.

Час плине непомітно, і лише астрономічний годинник на площі нагадує, що життя не зупинилось. Щогодини з’являються театральні ляльки, що заворожують перехожих туристів.

Всього один день і прощаємось з Прагою, а на ранок буде Женева, Швейцарія. Від одного слова стає моторошно. Та Женева, ніби, навмисно заспокоює нас теплою погодою. +8, +9 і це 30 грудня! Женевські озера справді неповторні!

Безмежні і сині. На їх фоні виблискує золотими банями православна церква. Єдина в Женеві.

А таких лебедів, як у Женеві, навряд чи ви десь ще зустрінете. Не ви за ними, а вони за вами ходитимуть, щоб поласувати запашними хлібцями у ваших кишенях. Не забудьте про них, як збираєтесь до води. І вони залюбки порадують око білосніжним пір’ячком.

Вдивляєшся в далечінь, а там – могутні Альпи застигли, мов вартові. Вони задумливо спостерігають за своїми гостями.

А місто живе своїм щоденним життям і вражає туристів неповторними архітектурними шедеврами.

За годину від Женеви розкинулось мальовниче курортне містечко Монтре з неперевершеною пам’яткою XIII століття – Шильйонським замком на воді.

Не могли ми, звичайно, не відвідати столицю Швейцарії – Берн. Таке собі адміністративне місто з численними магазинчиками та велетенським костьолом, з якого відкривається панорама на все місто.

Ноги тремтять, а очі милуються.

Ось і 31 грудня, а вдома шампанське, олів’є і мандарини. І щось так защемило у грудях, ніби хтось наступив. Холодно якось стало; безлюдні вулиці, напівпусті вагончики місцевих тролейбусів… От тобі і Швейцарія, а додому хочеться. Шкода, що ми так ніколи не будемо жити, а, може, і краще.

Фото: Лилия Яковенко